Микола Лисенко

Микола Лисенко народився 22 березня 1842 р. в селі Гриньки (нині Глобинського району Полтавської області). З ім'ям Лисенка пов'язана доба становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні. Нащадок давнього шляхетського роду, Лисенко поєднав у собі заповідану предками відданість національній ідеї та хист до державницько-просвітницької діяльності з непересічним музичним обдаруванням, ставши в Україні на чолі мистецьких змагань середини XIX — початку XХ ст. В дев'ять років Микола написав свій перший музичний твір — граційну "Польку", видану батьком у подарунок до дня народження сина. Остаточно національне самовизначення Лисенка відбулося у 14 років, коли, гостюючи з троюрідним братом Михайлом Старицьким у дядька Андрія Романовича, вони цілу ніч читали заборонені вірші Тараса Шевченка, "захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту". "Лисенко, що звик до російської чи французької мови, був особливо зачарований музичною звучністю і силою простого народного слова", — згадував Михайло Старицький.

Основний внесок Лисенка в національну культуру становить збирання скарбів народної музики, дослідження та опрацювання їх, повернення їх народові "у вишуканій мистецькій оправі" й розбудова на основі народного мелосу національної музичної професійної мови. Вокально-хорова спадщина Лисенка, окрім трьох кантат і 18 хорів на Шевченкові тексти, включає ще 12 оригінальних хорових творів на тексти українських поетів. Причому два з них — "Жалібний марш" на слова Лесі Українки і кантата "До 50-х роковин смерті Т. Шевченка" — також присвячені Кобзареві. Від 1862 р. Лисенко щорічно організовує концерти пам'яті Т. Шевченка, що, до речі, породжує нову концертну форму — змішаний концерт. Сам композитор виступає в цих концертах як піаніст і хоровий диригент. Звучать його обробки й авторські твори, композиції інших авторів на слова Шевченка та інших поетів, вірші Т. Шевченка і фрагменти з вистав за його творами. Нині така концертна форма для нас звична. Але в Україні вона бере початок саме від лисенківських концертів. Наприкінці життя — у 1908 р. — Лисенко очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію "Київський український клуб" та засновану в 1906 р. першу всеукраїнську організацію — "Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т. Г. Шевченку в Києві", на адресу якого надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади, не кажучи вже про всю Європу.