Михайло Вербицький

“Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. — писав музикознавець та композитор Станіслав Людкевич. — Його твори “Іже херувими”, “Отче наш”, світські пісні “Дай, дівчино”, “Поклін”, “Де Дніпро наш”, “Заповіт” є перлинами хорової нашої музики. Його увертюри, у які вплітає народні пісенні і танкові мотиви... є першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні”. 1815, 4 березня — у селі Яворник Руський біля Перемишля (нині Перемисль, Польща) народився Михайло Вербицький, священик УГКЦ, композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну “Ще не вмерла Україна”, віртуоз-гітарист. З десяти років, після смерті батька виховувався у перемишльського єпископа Івана Снігурського, який доводився хлопцеві далеким родичем. У Перемишлі Михайло Вербицький закінчить гімназію та музичну школу, що діяла при греко-католицькому храмі. Тоді ж він співатиме у кафедральному хорі. “Школа у Перемишлі стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – так опише ті роки у спогадах Михайло Вербицький, — виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта — українська». Він відчував духовне покликання, тому закінчив духовну семінарію у Львові. 1950-го року його висвятили на священика. 1856-го він став парохом у селі Млини на Яворівщині, де й прослужив чотирнадцять років. Він жив скромно і часто переживав скрутні часи. Із метою розповсюдження українського слова владика Іван Снігурський заснував друкарню, хор при перемиській катедрі, а згодом і музичну школу, дбаючи про піднесення рівня церковного співу. Навчаючись у цій музичній школі, Вербицький одержав початкові знання з теорії музики й композиції у чеського диригента і композитора Алоїза Нанке. Згодом Вербицький удосконалив музичну освіту приватно у Франтішека Лоренца, також чеха за національністю. Стосовно стану хорового співу в школі сам Вербицький згадував: «…школа стала консерваторією у мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і, здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики – німецької, італійської і французької, існує ще четверта категорія – українська». Найкращі здобутки Вербицького в композиторській діяльності – у сфері хорової музики. Загалом його творча спадщина нараховує 143 опуси. Він працював майже в усіх жанрах, за винятком фортепіанної музики та опери. І це в той час, коли у нас іще не було Семена Гулака-Артемовського із «Запорожцем за Дунаєм», «Вечорниць» Петра Ніщинського, композицій Миколи Лисенка. А духовні твори Вербицького ознаменували появу найвагомішого в українській музиці після Дмитра Бортнянського композитора, творця хорового стилю у Галичині. Традиції духовної музики Бортнянського відчуваються в таких композиціях Вербицького, як «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш», або й у світських піснях, як «Дай, дівчино», «Поклін», «Де Дніпро наш», «Заповіт», які належать до перлин української хорової музики.

Ще за життя композитор здобув визнання як творець улюблених і популярних хорів, солоспівів і театральної музики. Цьому сприяли пісенний характер мелодики, гомофонно-гармонічний тип викладення, використання фольклорних мотивів, зокрема, коломийкових. Значного поширення набув патріотичний хор «Тост до Русі», а також такі чоловічі акапельні хори, як «До зорі», «Думка», «Поклін» та інші. Новаторство хорової музики Вербицького як фактора національно-культурного відродження полягає насамперед у тому, що він використовував поезію українських авторів – Івана Гушалевича, Володимира Шашкевича, Юрія Федьковича. Ці тексти – здебільшого сентиментального змісту, любовного, а часто й патріотичного. Так, наприклад, у популярній пісні «Дай, дівчино, нам шампана» на вірші талановитого галицького поета Володимира Стебельського (1848–1891) є слова: «Гей, за нарід чаша тая! // Я за нарід душу дам! // Слава, мати дорогая, // В мучеників зложить храм!» Пісню створено для чоловічого квартету. Традицію німецької пісні для чоловічого хору, тобто так звані Liedertafel (лідертафель), було перенесено Вербицьким на український ґрунт і вона набула поширення у середовищі співацьких чоловічих гуртків. Ці гуртки виникли в Галичині у середині 1850-х років. Містом, у якому вперше в Галичині проявився музичний феномен лідертафель, був Перемишль.